Інституціональна невизначеність акторів публічної політики. Український кейс

Анотація

У кризові періоди особливе значення для функціонування державних систем має якість інститутів, які є базовим конструктом політики. Саме від них залежить стійкість та емерджентність політичної системи, спроможність протистояти зовнішнім і внутрішнім викликам, забезпечення функціонування держави в конкретних режимних умовах. Інституційна невизначеність є результатом деформації політико-управлінських практик викликаних внутрішніми і зовнішніми факторами і передбачає ситуації, коли актори не мають стійкої інституційної структури та традицій поведінки, не знаходять компромісу щодо політичних і поведінкових процедур. В статті була здійснена спроба виявити загальні причини інституційної невизначеності в залежності від режимних характеристик політичних систем і на прикладі України проаналізувати чинники, які забезпечили збереження її суверенітету та функціонування в умовах зовнішньої агресії. У різних політичних системах інститути мають різні можливості доступу до влади і впливу на прийняття державних рішень. Якість інститутів є важливим показником політичної системи. Режимні характеристики можуть посилювати або нівелювати наслідки різних факторів, що викликають інституційну невизначеність. Українська держава перед повномасштабним вторгненням російської федерації у 2022 р. демонструвала нерівномірну якість інститутів: від низьких регулятивних показників та корупції до позитивних змін, пов'язаних із реформами і розвитком громадянського суспільства. Ці зміни дозволили зберегти функціонування системи в умовах війни і протистояти зовнішнім викликам. Проте, інституційні "пастки", які є результатом внутрішньої діяльності системи і наслідком минулих традицій досі впливають на якість інститутів та рівень ефективності моделі публічної політики. Ці пастки включають спонтанність і непослідовність створення нового управлінського каркасу, що перешкоджає продовженню руху до повноцінної демократії. Війна в Україні внесла нові виклики, зокрема обмеження публічності політичних процесів і діяльності акторів, що може призвести до обмеженої демократії в майбутньому.