Public networks and communications

Титул і зміст журнала

«Public networks and communications» –навчальний, науковий, науково-популярний журнал, присвячений дослідженням у сферах публічного управління та адміністрування, соціальних комунікацій. Тематика поданих статей має відповідати актуальним проблемам публічного управління на державному, регіональному та місцевому рівні в Україні та за кордоном, особливостям соціально-комунікаційних технологій, медіа, журналістики, зв’язків з громадськістю.

Макет журнала в повному форматі

Вимоги до авторських оригіналів статей

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.
Стаття обов’язково супроводжується авторською довідкою із зазначенням прізвища, імені, по-батькові (повністю); ORCID-ідентифікатора, наукового ступеня, вченого звання, посади, місця роботи, а також робочої, домашньої адреси і телефонів, адреси електронної пошти; назви статті.
Рукописи статей та диски авторам не повертаються.

Участь громадян у прийнятті рішень в умовах високих безпекових загроз в Україні

В. М. Гуменюк , О. М. Чальцева — Wed, 07 Oct 2026 00:00:00 +0300

У роботі зосереджено увагу на визначенні специфіки трансформації громадянської участі в Україні в умовах воєнного стану та високих безпекових загроз. Обґрунтовано, що ефективне повоєнне відновлення та сталий розвиток держави є пріоритетами, реалізація яких безпосередньо залежить від здатності органів влади налагодити якісний діалог із територіальними громадами та залучити громадян до управлінських процесів. Встановлено, що попри об’єктивні обмеження окремих прав і свобод, передбачені статтею 64 Конституції України, принцип народного суверенітету залишається незмінним, що зумовлює необхідність збереження інклюзивних механізмів політичного впливу для всіх категорій населення. У роботі запропоновано шляхи забезпечення участі громадськості в управлінських рішеннях. Особливу увагу зосереджено на розвитку електронної демократії як найбільш адаптивного та ефективного інструменту в умовах цифровізації країни. Досліджено роль цифрових державних сервісів, зокрема порталу «Дія», та освітніх ініціатив з цифрової грамотності у забезпеченні чотирьох рівнів участі: інформування, консультацій, діалогу та партнерства між владою та громадою. Також виокремлено важливість збереження офлайн-форматів та діяльності органів самоорганізації населення (будинкових, квартальних, вуличних комітетів). Такі структури виступають надійною опорою для вирішення локальних проблем, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам та швидкої самоорганізації мешканців на місцях. Окремий акцент зроблено на необхідності впровадження спеціальної інклюзивної політики залучення вразливих груп — військовослужбовців, ветеранів та ВПО — через інституціоналізацію консультативно-дорадчих органів та ветеранських хабів. Визначено, що така участь є основою адаптивного врядування, де зворотний зв’язок є ключовим елементом стійкості держави. Поєднання електронних механізмів демократії та безпечних форм офлайн-взаємодії є необхідною умовою для збереження демократичного характеру держави, виконання вимог європейської інтеграції та підвищення інституційної стійкості України.

Подолання цифрового розриву серед посадових осіб органів місцевого самоврядування як умова ефективного кризового управління

А. Р. Гнатюк — Wed, 07 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядається цифровий розрив серед посадових осіб органів місцевого самоврядування як один із ключових чинників, який впливає на ефективність кризового управління в умовах цифрової трансформації публічного сектору. Акцентується увага на сучасних кризових викликах, таких як воєнний стан, гуманітарні та техногенні загрози, які вимагають забезпечення належного рівня цифрової готовності посадових осіб до здійснення управлінських функцій та електронної взаємодії. Досліджуються теоретичні підходи до розуміння сутності цифрового розриву, його основних рівнів та проявів у діяльності органів місцевого самоврядування. Аналізуються чинники, які призводять до нерівномірності розвитку цифрової грамотності посадових осіб, а також вплив цифрового розриву на швидкість прийняття рішень у цифровому середовищі, міжвідомчої координації, використання інструментів електронного урядування та забезпечення безперервності управлінських процесів у кризових умовах. Визначаються чинники, від яких залежить готовність органів місцевого самоврядування до електронної взаємодії, зокрема цифрові компетентності персоналу, технічне забезпечення та ефективність внутрішніх організаційних процесів. Сформульовано конкретні рекомендації щодо впровадження локальних стратегій цифрового розвитку в територіальних громадах та системного моніторингу ІТ-компетентностей. Обґрунтовується необхідність комплексного підходу до подолання цифрового розриву шляхом удосконалення інструментів управління, створення умов для ефективної цифрової трансформації та професійний розвиток посадових. Дослідження завершується висновком, суть якого полягає в тому, що подолання цифрового розриву серед посадових осіб органів місцевого самоврядування є важливою передумовою для підвищення інституційної спроможності територіальних громад, забезпечення їх стійкості та ефективного функціонування в умовах сучасних кризових викликів.

Роль органів місцевого самоврядування в Україні у забезпеченні енергетичної стійкості громад в умовах воєнного стану шляхом диверсифікації генерації

А. О. Шимко — Wed, 07 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті комплексно досліджено організаційні, правові, фінансові та економічні механізми діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС) в розрізі забезпечення енергетичної безпеки та підвищення рівня автономності територіальних громад в умовах воєнного стану. Визначено, що внаслідок системних та цілеспрямованих пошкоджень об’єктів централізованої енергетичної інфраструктури критично важливого значення для виживання муніципалітетів набуває децентралізація та диверсифікація джерел генерації на місцевому рівні. На основі аналізу чинного законодавства України, зокрема законів «Про енергетичну ефективність» та «Про відновлення та зелену трансформацію енергетичної системи», детально встановлено повноваження, функції та реальні інструменти ОМС у процесі розгортання об'єктів розподіленої генерації. Особливу увагу приділено практичним аспектам впровадження газопоршневих когенераційних установок, будівництва автономних блочно-модульних котелень на альтернативних видах палива, а також інтеграції систем із використанням відновлюваних джерел енергії (зокрема сонячних електростанцій для водоканалів та лікарень) спільно з промисловими системами накопичення енергії (BESS). Проаналізовано динаміку нормативно-правового регулювання правовідносин у сфері енергетичного менеджменту в громадах під час війни, акцентовано на інституційних змінах та спрощенні дозвільних процедур. У роботі виділено та класифіковано ключові фінансово-бюджетні, бюрократичні та інфраструктурні бар’єри, з якими стикаються ОМС при спробах автономізації об’єктів критичної інфраструктури. Серед них виокремлено проблему вилучення «військового» ПДФО, дефіцит місцевих бюджетів, тривалі процедури отримання технічних умов на приєднання від операторів систем розподілу (обленерго), а також гострий брак кваліфікованих кадрів на місцях. Запропоновано прикладні шляхи подолання окреслених викликів шляхом активного залучення міжнародної технічної допомоги, транскордонного співробітництва, використання платформи DREAM для залучення інвестицій, а також ширшого впровадження енергосервісних (ЕСКО) контрактів і створення муніципальних револьверних фондів. Сформульовано практичні рекомендації щодо обов'язкового інтегрування інструментів диверсифікації генерації до місцевих Стратегій розвитку громад та Муніципальних енергетичних планів (МЕП) у межах реалізації концепції «зеленого» відновлення та модернізації локальних енергетичних систем у повоєнний період.

Цифрові мережі громадської участі як інструмент прийняття управлінських рішень в Україні

Я. С. Сергієць, М. В. Дубель — Wed, 07 Oct 2026 00:00:00 +0300

Сучасні трансформації системи публічного управління в Україні актуалізують пошук нових ефективних форматів взаємодії між органами державної влади, місцевим самоврядуванням та інститутами громадянського суспільства. Стаття присвячена аналізу функціонування цифрових мереж громадської участі як дієвого інструменту прийняття управлінських рішень в Україні на державному та муніципальному рівнях. У дослідженні розглянуто теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності цифрових комунікативних мереж та їхнього впливу на державну політику. У роботі інтегровано основні сучасні концепції, такі як цифрове врядування (digital governance), електронна демократія (e-democracy), мережеве врядування (network governance), партисипативне управління (participatory governance) та цифрове громадянство (digital citizenship). Проаналізовано еволюцію вітчизняної цифрової демократії від базових інформаційних ресурсів до комплексних екосистем електронної участі. Особливу увагу приділено аналізу сучасних цифрових інструментів залучення громадян, зокрема електронних петицій, громадського бюджету, електронних консультацій із громадськістю, загальнодержавної платформи «ВзаємоДія», мобільного застосунку «Дія» та систем відкритих даних. Досліджено роль неурядових організацій та активних громадян у формуванні двосторонніх каналів комунікації між владою та суспільством. На основі аналізу вітчизняного досвіду систематизовано ключові переваги та системні недоліки впровадження мережевих інструментів ухвалення управлінських рішень. Окреслені нагальні проблеми цифрової нерівності, кібербезпеки в умовах воєнного стану, репрезентативності участі різних соціальних груп та дефіциту довіри до цифрових платформ. Сформульовано стратегічні перспективи розвитку цифрової участі у контексті європейської інтеграції та масштабного післявоєнного відновлення України.