Public networks and communications

Титул і зміст журнала

«Public networks and communications» –навчальний, науковий, науково-популярний журнал, присвячений дослідженням у сферах публічного управління та адміністрування, соціальних комунікацій. Тематика поданих статей має відповідати актуальним проблемам публічного управління на державному, регіональному та місцевому рівні в Україні та за кордоном, особливостям соціально-комунікаційних технологій, медіа, журналістики, зв’язків з громадськістю.

Макет журнала в повному форматі

Вимоги до авторських оригіналів статей

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Вступне слово

Олена Чальцева — 2024-10-17

Шановні читачі, колеги, майбутні автори, ласкаво просимо до нашого спеціалізованого видання, присвяченого політико-управлінським мережам та комунікації. У сучасному світі, де інформація поширюється зі швидкістю світла, а взаємозв’язки між суб’єктами публічного процесу стають все більш складними, розуміння мережевих зв’язків і комунікаційних стратегій набуває особливої актуальності для всіх політичних систем в тому числі і для України.
У цей складний і трагічний час для нашої країни, коли війна впливає на всі аспекти життя, розвиток нашого журналу набуває особливої значущості. В умовах війни комунікація та управлінські мережі стають ключовими інструментами для збереження соціальної стабільності, ефективного управління ресурсами та підтримки національної безпеки.
Мета нашого видання – стати провідною полідисциплінарною платформою для обміну знаннями та досвідом у галузі управлінських мереж і комунікації.
Ми прагнемо надати нашим читачам глибокі і різнобічні знання про те, як формуються політико-управлінські мережеві зв’язки, як вони функціонують і впливають на процеси прийняття рішень.
Ми розглядатимемо комунікацію не лише як процес обміну інформацією, але як складний механізм впливу та маніпуляції, що формує сучасний політичний ландшафт.
У кожному випуску ми будемо публікувати дослідження провідних науковців, аналіз практичних кейсів, експертні та інші матеріали, що висвітлюють різноманітні аспекти політико-управлінських мереж і комунікації як в Україні, так і за її межами. Наші автори – це фахівці з різних куточків світу, які діляться своїми інсайтами та досвідом, надаючи вам можливість зрозуміти глобальні тенденції та локальні особливості.
Запрошуємо вас ділитися своїми дослідженнями, аналізом кейсів, теоретичними розробками та практичними рекомендаціями. Ваша робота допоможе нашим читачам глибше зрозуміти, як ефективно використовувати управлінські мережі для досягнення стратегічних цілей, як покращити комунікацію всередині організацій та між ними, а також як адаптуватися до динамічного середовища.

Інституціональна невизначеність акторів публічної політики. Український кейс

О. М. Чальцева — 2024-10-17

У кризові періоди особливе значення для функціонування державних систем має якість інститутів, які є базовим конструктом політики. Саме від них залежить стійкість та емерджентність політичної системи, спроможність протистояти зовнішнім і внутрішнім викликам, забезпечення функціонування держави в конкретних режимних умовах. Інституційна невизначеність є результатом деформації політико-управлінських практик викликаних внутрішніми і зовнішніми факторами і передбачає ситуації, коли актори не мають стійкої інституційної структури та традицій поведінки, не знаходять компромісу щодо політичних і поведінкових процедур. В статті була здійснена спроба виявити загальні причини інституційної невизначеності в залежності від режимних характеристик політичних систем і на прикладі України проаналізувати чинники, які забезпечили збереження її суверенітету та функціонування в умовах зовнішньої агресії. У різних політичних системах інститути мають різні можливості доступу до влади і впливу на прийняття державних рішень. Якість інститутів є важливим показником політичної системи. Режимні характеристики можуть посилювати або нівелювати наслідки різних факторів, що викликають інституційну невизначеність. Українська держава перед повномасштабним вторгненням російської федерації у 2022 р. демонструвала нерівномірну якість інститутів: від низьких регулятивних показників та корупції до позитивних змін, пов'язаних із реформами і розвитком громадянського суспільства. Ці зміни дозволили зберегти функціонування системи в умовах війни і протистояти зовнішнім викликам. Проте, інституційні "пастки", які є результатом внутрішньої діяльності системи і наслідком минулих традицій досі впливають на якість інститутів та рівень ефективності моделі публічної політики. Ці пастки включають спонтанність і непослідовність створення нового управлінського каркасу, що перешкоджає продовженню руху до повноцінної демократії. Війна в Україні внесла нові виклики, зокрема обмеження публічності політичних процесів і діяльності акторів, що може призвести до обмеженої демократії в майбутньому.

Адаптація державного бюджету України до умов війни

Н. В. Прямухіна — 2024-10-17

Війна, що триває в Україні з 2014 року, створила безпрецедентні виклики для державних фінансів країни. Зміна політичної ситуації, нові виклики вимагають змін в підході до перерозподілу коштів бюджетів всіх рівнів метою яких є зменшення негативного впливу на економічне, соціальне життя в країні. Ефективне управління бюджетом в умовах війни стало однією з ключових задач уряду, адже забезпечення обороноздатності держави та підтримка стабільності економіки вимагають значних фінансових ресурсів. Вимушене збільшення витрат Державного бюджету на оборону симулювало перегляд пріоритетів фінансування таких статей, як витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення та фінансування загальнодержавних функцій, включаючи витрати на обслуговування державного боргу. У статті йдеться про те, що за умов війни недостатність фінансування війни наша держава змушена покривати за рахунок інших статей видатків; вимушене збільшення витрат Державного бюджету на оборону симулює перегляд пріоритетів фінансування таких статей, як витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення та фінансування загальнодержавних функцій, включаючи витрати на обслуговування державного боргу. Окремо зазначено про витрати Державного бюджету на створення умов для формування економічної складової життя українського суспільства, підвищення конкурентоспроможної економіки, створенні нових підприємств та умов для розвитку малого і середнього бізнесу. Державний бюджет, як центральний елемент економічної політики будь-якої країни, передбачає застосування системного підходу до створення адаптивних технологій управління. Розглянуто особливості формування бюджетів розвинених країн, зокрема, у частині обороноздатності. Окрема увага у статті зосереджена на обґрунтуванні пріоритетних векторів формування Державного бюджету під час війни в Україні.

Девіантність держави у контексті політики запобігання катуванням

Д. В. Ягунов — 2024-10-17

У статті розглядаються масштаби, межі та наслідки сучасної політики протидії катуванням, сформованої та впровадженої на національному та міжнародному рівнях. Це дослідження має на меті поставити на порядок денний новий критичний погляд на майбутнє політики запобігання катуванням в Європі, де держава розглядається як девіант. Автор намагається сформувати свій погляд на майбутнє запобігання катуванням та висвітлити виклики, які стоять на порядку денному національних урядів. Автор підкреслює, що економічні проблеми держави в жодному разі не можуть виправдовувати певні нелюдські умови тримання під вартою. Держава має бути єдиним суб'єктом, відповідальним за будь-які акти катувань та інших форм жорстокого поводження в місцях несвободи, навіть якщо вони вчиняються приватними особами. Автор наголошує, що заборона катувань та інших форм жорстокого поводження є абсолютною, при цьому автор розрізняє абсолютизацію обсягів заборони катувань від абсолютизації засобів заборони катувань. У статтях автор застосовує концепцію Мішеля Фуко щодо реальних передумов скасування катувань як інструменту кримінального розслідування та виду покарання. Автор заявляє, що сучасні держави слід описувати в системі координат суміші наступних відкритих і прихованих політик: 1) політика стигматизації кожного насильницького акту через «катування» або «жорстоке поводження»; 2) політика максимального поширення антикатувальних обмежень; 3) політика перманентного прихованого (іноді – відкритого) застосування катувань; 4) політика підтримки поширення катувань (наприклад, існування тюремного насильства та особливо тюремних банд у сучасних в'язницях). Автор визначає проблему, яка аналізується в цій роботі, як концептуальну суперечність між статтями 3 та 6 ЄКПЛ. Як на думку автора, існує небезпека, що презумпція невинуватості за певних обставин може бути перетворена на прихований інструмент звільнення держави від відповідальності за катування, вчинені як її представниками, так і приватними особами у місцях несвободи. Автор стверджує про цикл інкарцерації та по суті сплановану віктимізацію громадян в контексті політики запобігання катуванням. Більше вимог до «безпеки» означає більше ув'язнених та інших громадян, які перебувають під каральним і напівкаральним контролем держави. Більше ув'язнених означає менше тюремних місць, менше їжі та менше ресурсів на одного ув'язненого. Більше ув'язнених означає більше корупції в тюрмах, більше тюремної субкультури, неформальної тюремної ієрархії та насильства. Більше ув'язнених означає більше жорстокого поводження в закритих установах. Більше ув'язнених означає сплановану віктимізацію держави в контексті її політики протидії катуванням. Іншими словами, девіантність громадян призводить до девіантності держави в контексті її політики запобігання катуванням. Автор ідентифікує проблему абсолютизації сфери заборони катувань, в той час як держави не змогли впоратися з ще меншими «обсягами» катувань та інших форм жорстокого поводження у закритих установах та навіть у вільному суспільстві. Паралельно з цим спроби держави сформувати «більш безпечне та захищене суспільство» стимулюють збільшення кількості ув'язнених, що, в свою чергу, призводить до недотримання державами стандартів запобігання жорстокому поводженню навіть на мінімальному рівні. Нарешті, автор стверджує про автодевіантність держави в контексті задекларованої політики протидії катуванням. Відповідно, автор представляє та аналізує нове визначення автодевіантності.

Індикативне планування Південної Кореї як приклад ефективної післявоєнної відбудови

М. В. Дубель — 2024-10-17

Стаття присвячена розгляду особливостей реалізації індикативного планування Південною Кореєю з метою визначення ключових аспектів ефективної побудови державою національної економіки. У дослідженні наводиться результат реалізації семи П'ятирічних планів економічного розвитку, з урахуванням аспекту, що, починаючи з П’ятого періоду, плани стали також мати у назві слово соціальний, тому що вектор набув більш соціального спрямування. Аналізується зміна головних завдань П’ятирічних планів. Якщо першим П’ятирічним планам було притаманне початок індустріалізації та подолання бідності, то завдяки успіхам індикативного планування стала можливою реалізація інструкційних реформ вже у П’ятому плані. На основі досягнутих результатів індикативного планування стало можливим змінити механізм реалізації у більш демократичному руслі. П'ятирічні плани економічного розвитку чітко демонструють характеристики того, наскільки ефективно уряд впроваджував політику шляхом постійного пристосування до змін зовнішнього та внутрішнього середовища, координації розподілу ресурсів та сприяння участі всіх зацікавлених сторін із сильним політичним лідерством. Сильна прихильність керівництва була одним з найважливіших неекономічних факторів, що сприяла успіху П'ятирічних планів економічного розвитку. Сильне політичне керівництво, яке мало підтримку добре функціонуючою інституцією та ефективним бюрократичним апаратом, допомогло досягти розвитку під керівництвом держави шляхом чіткого впровадження планів. Висувається думка, що для нашої держави буде корисним досвід розвитку дорадчих органів, які б могли у собі поєднати державних управлінців зі сторони держави та представників приватного сектору, що готові були б ставити за пріоритет не отримання надприбутку, а допомогу у побудові ефективної економіки. Важливо розуміти, що реалізація повної копії досвіду індикативного планування Південної Кореї у випадку використання Україною неможливо, проте, деякі аспекти державного регулювання економіки були б ефективними в умовах повоєнної відбудови.

Війна, конфлікт чи вторгнення? Журналістські визначення повномасштабного російського вторгнення у британській газеті The Guardian

Н. О. Стеблина — 2024-10-17

На прикладі однієї із провідних газет Великої Британії – The Guardian – у цьому дослідженні з’ясовується, якою є політика щодо визначення повномасштабного російського вторгнення, а також запропонуємо алгоритм виявлення підходів до відображення великої війни в міжнародних масмедіа. Для того, щоб проаналізувати визначення, які використовуються The Guardian, із офіційного сайту видання за допомогою програми, написаної мовою Python, було зібрано архів із 7734 публікацій, що стосувалися великої Російсько-Української війни. Період: 24 лютого 2022 року – 30 листопада 2023 року. Визначення, які бралися до уваги: «криза», «операція», «конфлікт», «агресія», «вторгнення», «війна», «геноцид», «окупація», «денацифікація», «демілітаризація». Як у науковому, так і у медійному дискурсі зустрічаємо численні дефініції щодо повномашстабного російського вторгнення: війна, конфлікт, криза. Вони вживаються паралельно, тож остаточного розуміння того, що сталося, ще немає. Аналіз визначень, які дає видання The Guardian, дає змогу стверджувати, що хоч в основному журналісти, описуючи повномасштабне вторгнення, зображують його як «війну», однак все ж рідко згадують, що це саме «повномасштабна війна». Тим самим ігнорується важливий контекст і передісторія подій. Також найбільше видання зосереджене на тому, щоб описувати російське вторгнення як подію, що стосується здебільшого України. Росія також згадується, але рідше. Також важливо, що поряд із ключовими словами не зустрічаються інші європейські країни, яких ці події прямо стосуються. Лише в одному випадку (слово «криза») бачимо Європу. Подібна картина може свідчити про нагальну потребу трансляції саме українського погляду на події у міжнародних ЗМІ, українських джерел – не тільки офіційних, але й експертів, які б могли трансформувати бачення ситуації і у Великобританії, і у країнах-партнерках нашої держави.

Фреймування російсько-української війни у польських медіа: векторизація громадської думки

О. І. Почапська — 2024-10-17

Медіа сьогодні є не лише каналами комунікації, але й засобами віддзеркалення й формування суспільної думки. В умовах російсько-української війни, дослідження напрямку векторування суспільної думки дає можливість зрозуміти загальний вектор сприйняття подій і рівня підтримки України. Використовуючи програмні методи статистичного аналізу (Python), відштовхуючись від теорій фреймінгу (Е. Гофман) і порядку денного (М. Мак-Комбс, Д. Шоу), авторка досліджує особливості формування фектору сприйняття подій в російсько-української війни, аналізує підходи до розуміння ситуації й концептуалізації дійсності відповідно до політичних пріоритетів й історичних упереджень. Зокрема, звертається увага на формування сематичного поля навколо ключових лексем («війна», «смерть», «перемога», «страх» та ін.), що дає змогу простежити емоційне забарвлення повідомлення, а також формування певного алгоритму, за яким повинні сприйматися описувані у матеріалі події. Особлива увага була приділена використанню мета-тегів як стратегії відповіді на запити аудиторії й алгоритмам пошукових систем (зокрема, Google), які, по суті, є віддзеркаленням ключових слів відповідно до яких аудиторія здійснювала пошукові запити. Аналіз статистичних даних, наданих Державною службою статистики Польщі, дослідження рівня медіа- і політичної грамотності польського населення (аналіз опитувань і обробка отриманих результатів) дав можливість простежити залежність між рівнем інфомедійної грамотності аудиторії й популярністю певних тематичних напрямків в межах категорії «Війна в Україні». Зокрема, мова йде про зріст популярності у соціальній мережі Facebook групи «Польський рух антивоєнний», який підкреслює, що Україна і Польща мають історичне пограниччя (Волинська трагедія), в межах якого все ще залишається недокінця вирішеним конфлікт.

Висвітлення інтернет-мемів російсько-української війни у регіональних та всеукраїнських медіа (на прикладі мемів про «літакопад» зс рф)

К. М. Родигін — 2024-10-17

Стаття присвячена дослідженню ролі та впливу воєнно-політичних інтернет-мемів на прикладі висвітлення мему «літакопад» у регіональних та всеукраїнських медіа у грудні 2023 – лютому 2024 р. Шляхом аналізу мемів, які з’являються в медійному просторі, розглянуто, як медіа на різних рівнях (регіональному та всеукраїнському) висвітлюють однакові за темою меми та як доносять їхнє значення громадськості. Особливу увагу приділено порівняльному аналізу використання воєнно-політичних мемів про російський «літакопад» у регіональних та всеукраїнських медіа на конкретних прикладах. Виявлено, що медіа різного рівня висвітлюють ці меми у подібний спосіб, хоча обрані ними конкретні приклади мемів не збігаються. Деякі з цих інтернет-жартів були видозмінами попередньо створених на іншу тему. Гіпотеза, що в регіональних та всеукраїнських медіа меми на однакову тему висвітлюють по-різному, радше не підтвердилась. Обидва ресурси не використовують політичну рекламу певних політиків. Як у всеукраїнському, так і в регіональному дослідженому медіа, меми «літакопад» використовуються для привернення уваги до події. Онлайн-медіа створили свої добірки інтернет-жартів, що виникли навколо інфоприводу. Вони не містять підтексту, доволі зрозумілі, саркастичні та висміюють російських окупантів. Проте самі меми, їхнє значення – медіа не описують. Це дозволяє кожній людині самостійно сприймати жарт на рівні її політичної обізнаності. Українські інтернет-меми про збиття російської авіації свідчать про широкий спектр реакцій та поглядів у суспільстві, а також про важливість гумору та критичного мислення у спілкуванні про війну. Меми перетворюються на все більш впливовий засіб вираження громадської думки, а медіа стають майданчиками, які створюють власні добірки, знаходять актуальні меми під актуальні події та незаангажовано поширюють у засобах масової комунікації.

Прояви гендерної дискримінації у рекламі в сучасному інформаційному просторі

М. І. Чорнодон — 2024-10-17

У науковій статті з'ясовано, що реклама є важливою маркетинговою комунікацією для просування та продажу послуг та товарів різного виду. Вона може транслюватися через різні сфери інформаційного простору. Найбільш поширеними формами передачі реклами є: газети, журнали, телебачення, мережа Інтернет та зовнішня реклама. Головна ціль створення реклами це проінформувати та переконати споживачів придбати відповідний товар чи послугу. Тому, для максимального привернення уваги рекламі кампанії вдаються до використання сексистських прийомів та гендерних стереотипів стосовно жінок різного віку. Сьогочасне суспільство проживає у масштабному інформаційному просторі. Одночасно людина обробляє велику кількість різних даних, при цьому деяка одержана інформація на підсвідомому рівні впливає на неї. Одним із сильних засобів інформаційного середовища є реклама. Рекламні оголошення не тільки створюють позитивні образи у тих чи інших сферах діяльності, але й репрезентують викривленні поняття та дії, які негативно впливають на світоглядні погляди суспільства. Однією з невирішених проблем світової спільноти є прояв дискримінації та сексизму у різних соціальних інститутах. Розглянуто приклади різних категорій української реклами для того, щоб висвітлити наявність стереотипних образів та сексистських елементів стосовно осіб жіночої статі. Представлені жіночі образи у проаналізованих прикладах часто не мають ніякого відношення до рекламованих товарів. Сексизм в рекламі може приймати різні форми, включаючи: дискримінацію за статтю, гендерні стереотипи, сексуалізацію щодо жінок. Реклама формує гендерні норми та відносини, які впливають на те, як чоловіків та жінок розуміють і цінують у суспільстві. Також слід додати, що сучасне суспільство вже почало створювати рекламу, яка пропагує антисексизм та недискримінацію щодо жінок. Реклама може як підривати, так і просувати гендерну рівність.