Public networks and communications

Титул і зміст журнала

2026-07-15T20:46:54+03:00

«Public networks and communications» –навчальний, науковий, науково-популярний журнал, присвячений дослідженням у сферах публічного управління та адміністрування, соціальних комунікацій. Тематика поданих статей має відповідати актуальним проблемам публічного управління на державному, регіональному та місцевому рівні в Україні та за кордоном, особливостям соціально-комунікаційних технологій, медіа, журналістики, зв’язків з громадськістю.

Макет журнала в повному форматі

2026-07-15T20:48:57+03:00

Вимоги до авторських оригіналів статей

2026-07-15T20:50:51+03:00

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Шляхи підвищення ефективності публічного управління у сфері охорони здоров’я на регіональному рівні

2026-07-16T09:09:12+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення ефективності публічного управління у сфері охорони здоров’я на регіональному рівні в умовах реформування медичної системи, децентралізації та посилення соціально-економічних і безпекових викликів. Особливого значення ця проблематика набуває для Чернівецької області, регіональні особливості якої, зокрема прикордонне розташування, наявність гірських і віддалених територій, нерівномірність розселення населення та активні міграційні процеси, безпосередньо впливають на доступність і якість медичних послуг. Метою статті є обґрунтування напрямів удосконалення державної політики та розроблення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності управлінських процесів у сфері охорони здоров’я Чернівецької області. У процесі дослідження використано системний, структурно-функціональний, порівняльний, аналітичний та логічний методи, що дали змогу комплексно оцінити сучасний стан регіональної системи охорони здоров’я, визначити основні проблеми її функціонування та сформувати напрями вдосконалення публічного управління. Встановлено, що ключовими проблемами регіону є просторово-логістична нерівномірність розміщення медичних закладів, концентрація високоспеціалізованої допомоги в обласному центрі, дефіцит і нерівномірний розподіл медичних кадрів, обмеженість фінансових ресурсів малих закладів охорони здоров’я, технологічний та цифровий розрив між міськими й віддаленими громадами, а також недостатня інформаційно-аналітична спроможність регіональних органів управління. За результатами дослідження запропоновано комплекс управлінських, організаційних та кадрових заходів щодо підвищення результативності публічного управління охороною здоров’я. До управлінських напрямів віднесено посилення стратегічного планування, запровадження системи ключових показників ефективності, розвиток регіональної аналітичної спроможності, удосконалення фінансових механізмів та підвищення готовності до кризових ситуацій. Організаційні пропозиції передбачають оптимізацію мережі закладів охорони здоров’я, модернізацію первинної медичної допомоги, розвиток телемедицини та мобільних сервісів, удосконалення лабораторно-діагностичної мережі й інтеграцію програм громадського здоров’я. У кадровій сфері обґрунтовано необхідність реалізації комплексних програм мотивації та утримання медичних працівників, розвитку безперервної професійної освіти, цільової підготовки фахівців для віддалених громад, наставництва та формування кадрового резерву для кризових ситуацій. Зроблено висновок, що підвищення ефективності публічного управління охороною здоров’я в Чернівецькій області потребує комплексного поєднання стратегічних, організаційних, фінансових, цифрових і кадрових механізмів. Реалізація запропонованих заходів сприятиме підвищенню доступності та якості медичних послуг, скороченню територіальних диспропорцій, зміцненню кадрового потенціалу, ефективнішому використанню ресурсів і формуванню стійкої регіональної системи охорони здоров’я, здатної адаптуватися до сучасних кризових викликів.

Напрями підвищення конкурентоспроможності територіальних громад Вінниччини на основі оптимізації інституційних чинників

2026-07-16T09:20:49+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення конкурентоспроможності територіальних громад України в умовах воєнного стану, післявоєнного відновлення та поглиблення процесів децентралізації. Сучасні виклики вимагають від органів місцевого самоврядування формування ефективного інституційного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання, фінансову самодостатність, високу якість публічного управління та адаптивність до зовнішніх і внутрішніх ризиків. Особливої актуальності ця проблема набуває для територіальних громад Вінницької області, які характеризуються різним рівнем соціально-економічного розвитку, фінансової спроможності та інституційної зрілості. Метою статті є обґрунтування напрямів посилення впливу формальних і неформальних інститутів на підвищення конкурентоспроможності територіальних громад Вінницької області та розроблення практичних рекомендацій щодо зміцнення їх інституційної спроможності. У дослідженні використано системний, інституціональний, структурно-функціональний, порівняльний, аналітичний та логічний методи, що дозволили комплексно оцінити сучасний стан функціонування територіальних громад, визначити ключові інституційні чинники їх розвитку та сформувати пропозиції щодо вдосконалення системи місцевого управління. Теоретичною основою дослідження стали положення інституціональної теорії, концепцій good governance, rule-based systems, new public management, endogenous development та сучасних підходів до розвитку місцевого самоврядування. За результатами дослідження встановлено, що підвищення конкурентоспроможності територіальних громад має базуватися на комплексному розвитку формальних і неформальних інститутів. Обґрунтовано необхідність удосконалення стратегічного та просторового планування, розвитку середньострокового бюджетування, програмно-цільового методу, цифрової трансформації органів місцевого самоврядування, модернізації кадрової політики, запровадження систем оцінювання ефективності діяльності та посилення механізмів публічної підзвітності. Запропоновано трирічний план реалізації заходів, спрямованих на зміцнення інституційної спроможності громад, розвиток інвестиційної привабливості, цифровізацію управлінських процесів, розширення міжнародного співробітництва та підвищення фінансової стійкості. Значну увагу приділено розвитку неформальних інститутів – довіри, соціального капіталу, громадської участі, партнерської взаємодії між владою, бізнесом і громадськістю, а також формуванню локальної ідентичності. Доведено перспективність адаптації європейського підходу LEADER як інструменту мобілізації місцевих ресурсів, розвитку партнерств і підтримки ініціатив «знизу», що сприятиме зміцненню соціальної згуртованості та активізації економічного розвитку громад. Зроблено висновок, що забезпечення довгострокової конкурентоспроможності територіальних громад можливе лише за умови комплексного поєднання ефективних формальних механізмів управління з розвитком неформальних інститутів, які формують довіру, співпрацю та громадянську активність. Реалізація запропонованих рекомендацій сприятиме підвищенню якості публічного управління, зміцненню фінансової та інституційної спроможності громад, розширенню інвестиційних можливостей, розвитку міжмуніципального й міжнародного партнерства, а також створенню передумов для сталого соціально-економічного розвитку територіальних громад Вінницької області в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення України.

Напрями вдосконалення формування фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації

2026-07-16T09:27:56+03:00

У статті досліджено напрями вдосконалення формування фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією системи місцевих фінансів України, розширенням повноважень територіальних громад та необхідністю забезпечення їх фінансової спроможності в умовах воєнного стану, руйнування економічної й критичної інфраструктури та зростання навантаження на місцеві бюджети. Метою статті є розроблення та обґрунтування напрямів удосконалення формування фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. У процесі дослідження використано методи аналізу, синтезу, порівняння, систематизації та узагальнення. Інформаційну основу становлять нормативно-правові акти, офіційні матеріали Міністерства фінансів України, дані щодо муніципальних запозичень і концесійних угод, а також публікації та звіти міжнародних фінансових інституцій. Проаналізовано міжнародний досвід фінансової децентралізації та визначено перспективи адаптації окремих елементів європейської, польської, скандинавської, канадської й американської моделей до українських умов. Обґрунтовано необхідність розширення власної податкової бази територіальних громад, удосконалення оподаткування нерухомості, розвитку комерційної інфраструктури, впорядкування земельних відносин та створення інституційних інструментів регіонального розвитку. Визначено напрями трансформації системи фінансового вирівнювання територіальних диспропорцій, що передбачають удосконалення формульного підходу до розрахунку міжбюджетних трансфертів, запровадження спеціальних компенсаційних механізмів для постраждалих громад, розвиток стимулюючих трансфертів, модернізацію механізму реверсної дотації та інтеграцію середньострокового бюджетного планування. Наголошено на необхідності врахування внутрішнього потенціалу територій, екологічних наслідків воєнних дій та узгодження фінансового вирівнювання зі стратегічними документами просторового розвитку й повоєнного відновлення. Окрему увагу приділено можливостям використання інноваційних фінансових інструментів як додаткових джерел ресурсного забезпечення територіальних громад. Досліджено потенціал муніципальних облігацій, публічно-приватного партнерства, місцевих податкових стимулів, цифрових платформ та бюджетів участі. На основі українського й зарубіжного досвіду визначено переваги та обмеження застосування зазначених інструментів. Встановлено, що основними перешкодами для їх системного впровадження є нормативно-правові бар’єри, фінансові та ринкові ризики, недостатня інституційна і проєктна спроможність окремих громад, потреба у створенні безпечного цифрового середовища та необхідність урахування ризиків, пов’язаних із воєнними діями. Запропоновано розробляти довгострокові фінансові стратегії територіальних громад, які поєднуватимуть бюджетне планування, муніципальні запозичення, публічно-приватне партнерство та податкові стимули. Обґрунтовано доцільність застосування змішаних моделей фінансування, розвитку цифрових платформ управління місцевими фінансами, підвищення фінансової та проєктної спроможності органів місцевого самоврядування і посилення громадської участі у визначенні інвестиційних пріоритетів. Зроблено висновок, що комплексне поєднання традиційних та інноваційних фінансових інструментів здатне посилити фінансову автономію й інвестиційну привабливість територіальних громад, забезпечити додаткові джерела довгострокового фінансування критичної інфраструктури та сформувати передумови для створення стійкої системи місцевих фінансів України.

Механізм державної політики публічно-приватного партнерства в контексті політики соціально-економічного відновлення України

2026-07-16T09:32:53+03:00

У статті досліджено механізми державної політики публічно-приватного партнерства в контексті соціально-економічного відновлення України. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю пошуку ефективних інструментів залучення фінансових, технологічних та управлінських ресурсів для реалізації масштабних проєктів повоєнної відбудови в умовах обмежених можливостей державного бюджету та зростання потреб у модернізації інфраструктури, енергетики, охорони здоров’я, цифрової трансформації та інших стратегічних сфер. Обґрунтовано, що після оновлення законодавчої бази у сфері публічно-приватного партнерства виникла потреба у формуванні нових підходів до організації взаємодії держави, бізнесу та громадськості, які забезпечуватимуть ефективне управління проєктами відновлення, збалансований розподіл ризиків і підвищення інвестиційної привабливості. Метою статті є розроблення механізмів державної політики щодо інтеграції публічно-приватного партнерства у процес соціально-економічного відновлення України, насамперед за напрямом відбудови інфраструктури. Для досягнення поставленої мети використано системний, інституційний, структурно-функціональний, порівняльний та індуктивний підходи, що дозволило проаналізувати моделі партнерства, що існують, визначити їх сильні сторони та сформувати пропозиції щодо вдосконалення механізмів реалізації проєктів ППП. У роботі запропоновано концептуальний механізм функціонування публічно-приватного партнерства на прикладі концесійної моделі, який передбачає участь державних органів, приватних інвесторів, банківських установ, рейтингових агентств, страхових компаній та дорадчих організацій як незалежних медіаторів між усіма учасниками проєкту. Розроблено модель фінансування концесійних проєктів із використанням двох типів облігацій – старшого та мезонінного боргу, що забезпечує диверсифікацію ризиків, розширення кола потенційних інвесторів та підвищення фінансової стійкості проєктів. Запропоновано триетапний алгоритм багатокритеріальної оцінки моделей публічно-приватного партнерства, який базується на економічних, соціальних, управлінських та технічних критеріях і дозволяє обирати найбільш ефективну модель реалізації проєкту з урахуванням інтересів держави, бізнесу та суспільства. Окрему увагу приділено визначенню місця публічно-приватного партнерства у виконанні пріоритетних напрямів післявоєнного відновлення України, визначених Національною радою з відновлення України від наслідків війни. Обґрунтовано можливості застосування механізмів ППП у сферах аудиту збитків, відбудови інфраструктури, енергетики, містобудування, цифровізації, охорони здоров’я, екологічної безпеки, розвитку економіки та європейської інтеграції. Запропоновано алгоритм державної політики впровадження ППП, який передбачає інституціоналізацію механізмів фінансування, запровадження дорадчих організацій у процесі підготовки та реалізації проєктів, інтеграцію багатокритеріальної моделі оцінювання до державних методичних документів і реалізацію комплексного плану використання публічно-приватного партнерства у процесі соціально-економічного відновлення України. Зроблено висновок, що запропоновані механізми сприятимуть підвищенню ефективності державної політики, зміцненню довіри між державою та приватним сектором, активізації інвестиційної діяльності, оптимізації розподілу ризиків і прискоренню повоєнного відновлення України.